Markers of language tolerance of journalists to people with disabilities in mass-media

Анотація

У дослідженні проаналізовано маркери мовної толерантності журналістів при висвітленні новин про людей з інвалідністю в ЗМІ. Розкривається поняття мовної толерантності журналіста як здатності коректно здійснювати професійну діяльність, утримуючись від навішування ярликів, безпідставних узагальнень, образливих висловлювань і звинувачень без достатньої аргументації та фактів. Мовна толерантність журналіста до людей з обмеженими можливостями узагальнюється в п’яти маркерах, використовуючи які журналісти не завдадуть психологічної та моральної шкоди аудиторії з обмеженими можливостями. Під час дослідження були проведені інтерв’ю з активними журналістами та людьми з інвалідністю. Аналіз наших даних показав, що в медійному середовищі немає чіткої злагодженості та розуміння того, як толерантно та правильно висвітлювати людину з інвалідністю в ЗМІ. Також серед журналістів немає загальноприйнятих мовних маркерів, які б використовували, щоб не дискримінувати та не ображати людей з особливими потребами. Інтерв'ю зі студентом з обмеженими можливостями показало, що ці люди схильні замикатися в собі, оскільки вони усвідомлюють, що можуть не повністю відповідати загальноприйнятим нормам суспільства. У тих випадках, коли журналісти намагаються підкреслити фізичні вади, людина з інвалідністю починає усвідомлювати, що вона не така, як усі. У статті показано, що через стереотипи, закладені в медіа, людям з інвалідністю важко усвідомити себе, адже часто йдеться про трагічні моменти цих людей. Такий підхід відокремлює людину з інвалідністю від суспільства та створює бар’єр, який дуже важко подолати. Тому це дослідження спробує з’ясувати, чи існує прямий зв’язок між мовою журналіста та ставленням до людей з обмеженими можливостями в суспільстві. Відсутність мовної толерантності призводить до погіршення самопочуття людей з обмеженими можливостями та їх відриву від суспільства